І вот публікую продовження моїх вражень і пригод на ХФ-2008
І так, заїжаю я значить гордо на битому, грязному, без заднього бампера і лобового скла, із спущеним колесом ланосі на пляж, де збираються прибулі блогери і хайвеївці для реєстрації. Вилажу із свого уже на той момент не робочого авто, і тут роздається мелодія із теми "дєрєвня дураков" на моєму мобільному, хтото дзвонить, номер мені не відомий, думаю: участковий чорт, податкова, кредитори або військомат. Но я сміливий і не тікаю від своїх переслідувачів і сміло із дрожащою ногою і дьоргающим глазом кажу "Ало, бля!". Мовчать... Зазвичай, на сіки я помню, мовчать кредитори, тянуть час, шоб визначити місце перебування. Я знову грозно повторяю (аж голос зірвав) "Альо!!!!", мовчать. Но я то знаю шо, місце мона оприділити за 17 секунд, і на 16 секунді кидаю трубку. Казли.
Не проходить і 20 секунд, як до мене підходить дівчинка, приємної зовнішності. Я випав в осад... Думаю "найшли таки казли!". Єдине шо я розбірав зі слів дівчинки, то "Чого морозишся, казьол?". Зразу пригадав Чарлі Гарпера (Чарлі Шин) із сералі "Два споловиною чоловіка", якого постійно переслідували його дівчата. Думаю: "Щеб пак морожуся, я ж вам должен бабло, як ж тут не морозитися?". Но тут дві плотні частині тіла, які були присутні у дівчинки підказують мені, шо це Чудо-блогер. Фух... цього разу пронесло.
Перекинувшись пивасіком, вирішили скористатися нашою перевагою над іншими, шоб не стояти в черзі на реєстрацію і з криками "Я ПЄРВИЙ НАХ! Я ПЄРВИЙ!" я всеж таки зумів обійти чергу і ввалитися на лавці для реєстрації. Добра дівчинка Катя, яка сиділа на реєстрації, зразу мене впізнала і показала пальцем на вихід. Довгі умоляння і хабарі всеж таки помогли мені зареєструватися.
Всьо мені морє по колєна, я на плоті, плот явно не витримує всіх хто заліз, шоб потусуватися зі мною, приходиться ненароком трохи виштовхувати лишній баласт. І тут я наблюдаю вотер-рейсерів на байдарці з такими наглими рожами і підлими ухмилками. Це Арсітрах і Со орендували байдарку і вирішили нас взути... Таки взули, неприємно, чесне слово.
Вот і острів. Всіх вигружаю з плота, матюками і пеньками під зад, поки вигрузив всіх, якраз підплив баласт, який я ненароком повикідав з метою надати ускорення плоту.
На острові нас зустрів однофамілець Ахмєтова, всі інші з криками порозбігалися, і куда вони тікали? Острів то не великий, всеодно всіх найду!
Ну все, нас чекає довга подорож стежкою до наметового містечка... Чесно кажу, я запарився, помоєму ми ходили по кругу острова, і кругів 15 зробили...
Перше шо я побачив це польову кухню, ну і користуючись моментом, шо там нікого не було, зайняв самі козирні місця, тобто всі місця :). Стукав ложками по столі, но повара мене ігнорували, тоже не приємний момент!
Вобшем я поняв, шо чекати на поварів треба довше, чим на власну смерть, тому дістав блок снікерсів, який мені удалось стиряти із під зоркого взгляда Спіріна, і почав жувати їх.
Чесно кажучи, не помню як, но я найшов вільну палатку (як мені на той момент здавалося), я навіть був здивувася, шо в палатці уже приготовлені сумки, фотоапарати, біноклі, лотки, хавка, бухло, купальники, душ. Вобшем зразу почав користуватися апартаментами VIP палатки класу Люкс, попробував бухла з кожної пляшки, понадкусува бутіки... І поки знач я це все продєловав, залазить Арістарх в красних трусілях із такими очима, наче побачив бобра або сусліка, який пожирав його запаси.
Обійшлось. З арістархом домовилися... Ну всьо всі на місці, можна іти дивитися на дєвачєк в купальниках, ой тобто плавати...
Далі буде...
